Зазвичай з усього складу групи найбільша увага та шана дістається фронтменам – вокалістам та гітаристам. Басисти ж найчастіше залишаються аутсайдерами (якщо, звичайно, самі не стоять біля мікрофона).
А якщо згадати безліч анекдотів про майстрів чотирьох струн, то пересічний слухач, який не знається на музичних тонкощах, й загалом “зведе” роль бас-гітариста в групі нанівець. Та уявіть, що у Вашій улюбленій пісні не стало партії бас-гітари! Одразу ж виникне відчуття незакінченості, порожнечі, ритм не буде “качати”, як раніше – простіше кажучи, відсутність персонажа, якого не видно на сцені, помітно відіб’ється на загальному саунді та драйві усього музичного твору.
Від скіффлу до наших днів
Наприкінці 50-х років минулого століття, коли виникла мода на скіффл-групи, почали з’являтись і перші бас-гітари, а невдовзі Лео Фендер (Leo Fender) зробив справжню революцію, продемонструвавши світові свій винахід, що став еталоном – славетний Fender Precision. В ті часи “професія” бас-гітариста вважалась принизливою – мовляв, лише чотири струни і ніяких акордів. Стереотип про рівень інтелекту басиста дожив до наших днів, завдяки анекдотам та жартам. Однак інструмент, що виник як альтернатива громіздкому контрабасу, посів своє почесне місце в світі музики та акомпанементу. Сьогодні гра на бас-гітарі – це справжнє мистецтво, причому йдеться не про віртуозне виконання, яке демонструють Маркус Міллер (Marcus Miller) та Віктор Вутен (Victor Wooten), а про банальний акомпанемент із кількох нот. Класи бас-гітари є на естрадних відділеннях музичних вишів.
Золота середина
Бас-гітара як складова частина акомпанементу є золотою серединою між мелодією, гармонією та ритмом. Її звучання – це “подушка” для мелодичної секції (вокал, соло-гітара, клавішні, духові) та ритмічне доповнення до ударних. Разом із барабанами бас створює фундамент, на якому базується весь музичний твір. Низькі частоти підтримують пульсацію барабанів та мелодійну лінію. Іншими словами, партія бас-гітари в класичному розумінні – це золота середина між мелодією та ритмом. Тому бас-гітарист повинен мати якості як барабанщика (відчуття ритму, такту, вміння рівно і стабільно тримати темп), так і музиканта мелодійної секції (відчуття мелодії, гармонії). Хороший басист-акомпаніатор – це музикант, який має тонкий смак і вміє створювати грув, підтримувати гармонію, прикрашати акомпанемент мелодійними вставками. Для того, щоб зрозуміти вагомість його ролі в групі, достатньо провести згаданий вище експеримент і виключити бас-гітару з загального саунду.
Бас-гітаристи, які співають
Всупереч поширеним думкам про те, що поєднувати акомпанемент на бас-гітарі зі співом доволі складно, бас-гітарист біля основного вокального мікрофона – явище не рідкісне. Достатньо згадати таких майстрів, як Пол Маккартні (Paul McCartney), Грег Лейк (Greg Lake), Джек Брюс (Jack Bruce). Вважається, що складність поєднання основної вокальної партії з акомпанементом полягає в тому, що ритмічна та мелодійна лінії можуть бути абсолютно різними, не співпадати між собою, і виконавець концентрується на одному зі збитком для іншого. Насправді ж, все це індивідуально. Комусь дійсно складно грати три ноти і при цьому співати десять у зовсім іншій ритміці. А хтось настільки добре відчуває і мелодію, і ритм, що може вільно вести одночасно вокальну та басову партію різної складності. Нерідко з бас-гітаристів виходять чудові бек-вокалісти – завдяки тонкому смаку і відчуттю ритму, такту та гармонії.
Переоцінити роль бас-гітари в інструментальній складовій музичного твору складно. Мистецтво гри на бас-гітарі полягає в збалансованому поєднанні гармонії, мелодії та ритму.
Ви можете не бачити бас-гітариста на передньому плані, але якщо загальний саунд “качає”, і фронтмени легко і невимушено працюють “на передовій” – це означає, що ритм-секція, половину якої складає бас-гітара, виконує свою роботу бездоганно.
Написати коментар