Класика при свічах: тепла музика холодної осені

Говорять, гарний смак – це другий розум, а музика – це розум, втілений у прекрасних звуках. Холодного 28 жовтня ті кияни та гості міста, кому вдалося відвідати концерт «Оркестр при свічах», отримали змогу в цьому переконатись.

Вже в холі Будинку Архітектора, де відвідувачів зустрічали привітні організатори концерту (агенція «Музичний сад»), було зрозуміло: сьогодні на нас чекає щось особливе. Навіть невеличке очікування ще більше підсилювало це хвилююче відчуття. А в цей час за лаштунками відбувались останні приготування. Лише крізь ледь відчинені двері “виднівся” якийсь зовсім інший світ.

У той вечір на слухачів чекав сюрприз: у виконанні Національного духового оркестру на чолі з маестро Михайлом Морозом вони почули не тільки класичну музику (яку ми звично називаємо класикою), а й класичні джазові хіти. Але й це ще не все! Розмаїта програма не тільки змогла задовольнити вимогливий естетичний смак, а й створила загадковість і певну незавершеність… Час від часу музика ставила запитання, а відповіді слухач повинен був знайти сам.

Поряд з хітами академічної та джазової музики лунали й твори, що знаходяться, так би мовити, на перехресті цих двох, на перший погляд, абсолютно полярних стилів. Почавши свій концерт знайомою всім «Музикою на воді» Г.Ф.Генделя, продовживши цю ж лінію «Жартом» із сі-мінорної сюїти Й.С.Баха, вже в третьому номері колектив раптово “осучаснив” цей академічний вектор. Так, після оголошення «Менуету» з «Зошита» Анни Магдалени Бах несподівано пролунала його фанкова обробка. А як Вам свінгова «Маленька нічна серенада» В.А.Моцарта? До вподоби? Або ж, яка “класика” звучить у творі Ганса Рейнофа «Класика в ритмі»?

Доповнювала цю багатогранну музичну феєрію і сама атмосфера, що панувала в залі. Мерехтливі свічки, розташовані на краю сцени, вносили свою нотку романтики, заспокоювали та зігрівали публіку в цей холодний осінній вечір.

Певно, складно було знайти людину, яка залишилась байдужою до того, що відбувалось. Дорослі, студенти, школярі – для кожного з них знайшлось щось своє. Щось, що змогло зачепити струни спраглої до прекрасного після довгого холодного осіннього дня душі. Хтось вистукував в такт улюбленій музиці. Хтось просто, заплющивши очі, насолоджувався прекрасним виконанням. А були й ті, хто нарешті зміг зробити гарне селфі для свого нового аватара – і музика продовжує зігрівати.