Він – романтичний мрійник, але і сміливий екстремал; спокійний, але не пофігіст; з академічною освітою, але абсолютно антисистемний музикант.
Він живе музикою, грає у абсолютно різних місцях що завгодно, але при цьому завжди залишається «на своєму місці». Знайомтеся, сьогодні наш співрозмовник – композитор, барабанщик, піаніст, трубач, гітарист і кахоніст Юрій Собченко.
Музикант.укр: Цікаво, чи ти завжди хотів бути музикантом? І якби існувала альтернативна реальність, то ким ще хотів би стати?
Юрій Собченко: Так вийшло, що я музикант, але завжди хотів бути льотчиком або космонавтом. А ще я дуже поважаю ті професії, в яких можна допомагати людям, тому ще хотів би бути лікарем або пожежником. Літати – це просто екстрім, а я дуже люблю екстрім, хоча по мені цього не скажеш (сміється). От минулого тижня я стрибав з моста і вже шукаю собі компаньйона на наступний раз.
Музикант.укр: О, класно! Це означає, що охочі приєднатися можуть писати тобі в особисті повідомлення. А що найбільш екстремальне ти робив у своєму житті?
Юрій Собченко: Найшаленіші речі я робив у дитинстві. Ми з братом любили пакостити – стрибали з гаражів, лазили по смітниках, били великі вікна на заводах і так далі…
Музикант.укр: А як, все ж, ти став музикантом – це теж була екстремальна витівка?
Юрій Собченко: Моя тітка (я в неї жив певний період свого життя) грала на гітарі. Вона мені сказала, що там всього два акорди, і я сам теж можу навчитися. От я й навчився. Сам взяв пісенник, вивчив всі акорди і переспівав всі пісні. Гітара – мій перший інструмент. А перша аудиторія – недільна школа, нас там було аж троє. Взагалі, так вийшло, що моє музичне життя почалося з церкви і у церкві. Я там виховувався, там у мене була можливість вчитися і грати на сцені. Так от, у нас там не було клавішника, тому я почав грати сам. На той момент я не знав нічого, окрім того, де на знаходиться нота «до». Спочатку грав тільки інтервал октаву і так під октави співав. А вже потім мені показали, що можна грати тризвуками.
Музикант.укр: Ти досі граєш у церкві?
Юрій Собченко: Так, в протестантських церквах стандартно є якийсь свій бенд – група прославлення. У нас зараз є клавішні, ударні, бас-гітара, акустика, електрогітара і вокал. В музичному контексті наша музика стилістично близька до поп-напрямку та до легкого року. Я теж пишу музику для нашої групи, мрію колись видати альбом. Це для мне важливо, тому що церква допомагає мені зберігати внутрішній стрижень, допомагає просто завжди залишатися адекватною і доброю людиною в будь-якій ситуації.
Музикант.укр: Чи був у тебе в житті якийсь ключовий, дуже важливий музичний поворот?
Юрій Собченко: Думаю, таким поворотом є вступ в музичне училище та й академічна освіта взагалі. Три роки я вчився грати на фортепіано у приватного викладача, готувався до цього. Вчив Бетховена, Баха, грав джаз, дуже непогано імпровізував. Тоді була така ситуація, що піаністів в училище вступало багато, і мені запропонували піти на трубу або на тромбон. Чесно, я навіть не знав, що воно таке і як виглядає, але було цікаво. Я хотів навчитися чомусь новому, тому погодився: «Добре, давайте на трубу!» – і вступив.
Академічна освіта – це дуже специфічна штука. Вже в училищі мене зустріло інше життя, інші вимоги, інші темпи. Умови, коли треба щось робити, бо треба. Я так не хотів, просто я такий музикант, скажемо, несистемний. Так і не зміг навчитися грати організовано по нотах, хоча старався. Мені вдавалося щось інше, вдавалося постійно грати і на трубі, і на клавішах, на ударних; багато концертів та гра в різних групах…
Музикант.укр: На ударних? Цікаво дізнатися про це детальніше.
Юрій Собченко: Так, ударні – це мій четверний інструмент. Я не вчився на них грати, тільки бачив, як це робиться, бо в мене був друг ударник (я завжди з ним тусувався). І якось я прийшов у групу, де потрібен був барабанщик – сів, спробував і сходу зіграв. Так і продовжувалося. А зараз я в основному граю на кахоні – це мій п’ятий інструмент. Я заробляю грою на ньому гроші.
Юрій Собченко: Мені часто кажуть: «Ти вмієш грати на різних інструментах – значить, не пропадеш». І це дійсно так.
Музикант.укр: Чому кахон? Як ти здибав цей інструмент?
Юрій Собченко: Минулого літа я просто гуляв вулицею Хрещатик з моєю дівчиною і зустрів дядька, який грав на волинці. Я не зміг пройти повз, тому що дуже люблю волинку. Цей інструмент символізує для мене дух свободи, нагадує мені поля і гори Шотландії – мрію туди поїхати. А ще нагадує фільм «Хоробре серце», про те, як весь народ відвойовував свою свободу (актуальна тема). Музику до цього фільму написав композитор Джеймс Хорнер (до слова – автор музики до фільму «Титанік»). Також Майкл Сміт використовує волинку в альбомі «Freedom», а це мій улюблений альбом. Я виріс на цій музиці, вона мені дуже близька.
Тоді, на вулиці я підійшов до цього чоловіка, бо подумав, що було б дуже непогано мені, як композитору, мати в записнику телефон волинщика. Познайомився і запропонував разом пограти. Спочатку запропонував, а тільки потім почав думати на чому ж – піаніно не витягнеш, а гітара не дуже підходить. Тоді згадав, що у мого друга є кахон – він мені його позичив, але за умови, що я буду обережним, бо це інструмент для продажу. Так ми зустрілися і разом грали на Хрещатику шотландські мотиви в розмірі 12/8 на волинці й кахоні. Пішов дощ. Це були круті відчуття. Ми заробили в той день дуже багато грошей. В результаті – разом програли все літо. А з кахоном вийшло смішно, бо в той перший день, коли пішов дощ, я ще й забув зняти перстень з руки і покоцав новий інструмент. Мусив його купити, але головна причина в тому, що я просто захотів, щоб ці відчуття повторилися.
Музикант.укр: А як ще ти заробляєш гроші кахоном?
Юрій Собченко: Мені часто кажуть: «Ти вмієш грати на різних інструментах – значить, не пропадеш». І це дійсно так. Ми з моїм другом Сашею разом виступаємо стабільно десь у восьми закладах щомісця – «Copper Pub», «Porter», але в основному граємо в ресторанах («Принада», «Остання Барикада», «Барви», «Karman»). Це цікаво. Це один з тих прохідних етапів у моєму житті, які я дуже ціную.
Музикант.укр: В яких ще неординарних і неформальних місцях ти грав та граєш і з ким?
Юрій Собченко: Ще я граю в інструментальному ансамблі «QuadArt Group». Ми вже відіграли багато концертів і халтур – в музеях, на Софійській площі, в Шоколадному будиночку. До того ж, ми часто виступаємо на корпоративах та весіллях. Була навіть ситуація, коли ми – акустичний ансамбль – конкурували з електронікою на одній території (сто на сто метрів) – у нас було весілля, а там щось таке драйвове з колонками. Незвичний досвід.
А незабаром, другого червня, відбудеться мій авторський концерт разом із «QuadArt Group» (в музеї Павла Тичини). І це буде не просто концерт, а ще й діалог зі мною як з композитором.
Музикант.укр: Авторський концерт – це солідно. Розкажи, як ти став композитором? Покликання? Чи теж – просто так вийшло?
Юрій Собченко: Я – музикант і композитор. Це моє покликання, мій шлях. І ставлюсь до цього дуже серйозно та глибоко, я не пофігіст, хоча, може, так часом виглядає (сміється). Це те, що я вмію, люблю, хочу і буду робити. Перше моє аранжування – це пісня «Yesterday». Ми хотіли її грати, а нот не було – от я взяв і сам розписав партитуру. Всім сподобалося і мені теж. Відтоді я почав записувати свої музичні ідеї.
Музикант.укр: Тобі замовляють музику?
Юрій Собченко: Так! Нещодавно я написав музику для анімаційної компанії до дитячого розвиваючого ролика – таку собі естрадну абетку-лічилку. Ще я робив проект для театру «Шабшай» – це була музика для медитаційних занять. Я написав чотири треки, які ми з «QuadArt Group» успішно записали і продали. Тут я отримав свій перший серйозний композиторський гонорар. Тобто, перспективи є. Головні питання – це час та власна ініціатива.
Музикант.укр: В яких стилях ти найбільше любиш працювати?
Юрій Собченко: Я би не хотів прив’язувати себе до конкретного стилю або жанру – винятково до попси, або винятково до академічної інструментальної музики, або винятково до рок-музики. В моєму житті так трапляється, що я працюю і там, і там, і там.
В майбутньому те, що я робитиму, буде або синтезом всього названого, або це будуть окремі різні проекти. Хочу створити власний бенд і думаю, що ми будемо рухатися десь в напрямку легкого року.
Музикант.укр: П’ять інструментів, композиція, постійні проекти в різних музичних сферах – ти дуже універсальний та гнучкий музикант. На твою думку, в чому головний секрет Музиканта як такого? В чому головна сутність цієї справи?
Юрій Собченко: Я не є прикладом в плані техніки гри на жодному інструменті, але я музикант. Це є в мені. Це відчуття. Бо музика – це щось більше, ніж просто техніка, там є багато складових. Я знаю багатьох музикантів, які грають, але не відчувають музику. Може бути два кухарі, які готують із однакових інгредієнтів, але страва одного смачніша за страву іншого. Тобто, у своїй справі (не страві) головне – це відчуття, впевненість, любов і пристрасть до того, що ти робиш. Це коли ти не можеш без цього жити. А техніка – це просто навички.
Музикант.укр: Незвичне запитання: чому в тебе довге волосся? Це якось пов’язано з музикою?
Юрій Собченко: Так!
Музикант.укр: Яким чином?
Юрій Собченко: В мене такий образ… Це дає… мм… я у старості хотів би бути дідусем з довгим сивим волоссям. А зараз мені просто подобається, і це не має якогось особливого значення. Взагалі, композитори – це такі люди, які більшість свого часу проводять в замкненому приміщенні, де їх ніхто не бачить, тому їм не дуже треба стежити за собою. Точніше, творчі люди просто іноді забувають, що треба за собою стежити. А ще волосся не стрижуть, щоб із мізків не вилітали музичні думки. А ще в мене на лівій скроні є місце, де не росте волосся і хоча це мене не дуже хвилює, але може бути додатковою причиною. Хоча так напряжно з тими хвостами, ніколи не вдається нормально зав’язати (сміється весь час, поки відповідає на це абсурдне запитання).
Музикант.укр: Цікава позиція. Останнім часом тема про довге волосся у композиторів піднімається часто – просто про це весело думати. І насамкінець: що хорошого ти хотів би сказати нашим читачам?
Юрій Собченко: Не бійтеся залишатися собою і робити те, що Вам подобається, слухайте своє серце. Бо тоді зможете відчувати себе «на своєму місці», а значить – щасливими.
Поставте запитання молодому композитору! Як зазвичай, Музикант.укр запрошує Вас до діалогу: висловлюйте свої думки, коментуйте наші публікації. Адже Музикант Музикантові – друг!
Написати коментар