Скрипка. Чи знаєте Ви, скільки всього можна витворяти на цьому інструменті? Скільки тут нюансів, деталей і штрихів? Скрипковий звук – яким він буває, в якій музиці та чому? Запитання неординарні та дражливі, а значить саме такі, що нас цікавлять.
Бароковий – афектний і афектований звук
Доки не вигадають машину часу, мабуть ніхто до кінця і точно не знатиме, як же звучала скрипка в добу бароко. Але цілком можливо, хоча би певною мірою дослідити технологію виготовлення барокових інструментів – матеріали, форми. А ще – можна спробувати зрозуміти дух цієї епохи, можна поринути з головою в афект, в шалені й пристрасні переживання.
Ви лишень послухайте, що витворяють зі штрихами барокові спеціалісти! До Вашої уваги «Зима» Антоніо Вівальді у виконанні оркестру «Europa Galante» із солістом Фабіо Бьодні (Fabio Biondi):
Ви почули скільки ривків, скільки прямого і холодного безвібратного звука, скільки акцентних перебільшень, скільки динамічних мікрохвиль та штрихових мікроефектів. Серед них: шипуче сотіє, ударне мартлє, кістляве коль леньо і ржаве, скрипуче суль понтічелло. Це виконання – справжня енциклопедія скрипкових ефектів. І все спрацьовує на одне – на афект. На кістлявий холод, крижану різкість, на переживання та навіть страх.
А якщо Ви подивитися на гру Фабіо, то помітите, наскільки сильно натягнутий волос на його смичкові – дуже (!), аж з горбинкою на трості. Це – по-бароковому. А що це дає? – Створює той самий специфічний, трохи більш різкий і трохи більш натягнутий звук. Думаємо, такий прийом можна спробувати застосувати самостійно. Тільки “не перегинайте палку”, адже сучасні смички – не барокові й не дуже пристосовані до таких махінацій. Сподіваємося, це буде цікавий експеримент.
Романтичний – живий звук
Романтична виконавська традиція – це те, чому скрипалів вчать, зазвичай, все їхнє життя. Є бажання сказати – від самого народження, але це трохи задалеко: та, принаймні, з музичної школи. А потім цьому вчаться в училищі, в консерваторії та просто – цьому вчаться все життя.
Що таке романтичний звук? Це той самий м’який, повнозвучний, дихаючий і пульсуючий звук, з плавними дімінуендо і крещендо, з нереально непомітними змінами смичка і струн. Акуратний, благородний і вібруючий звук.
Ось, наприклад, насолоджуючись одним з найкращих скрипкових концертів нашої планети у виконанні Франка Петера Ціммермана (Frank Peter Zimmermann), Ви почуєте саме такий звук.
Франк Петер Ціммерман – Ян Сібеліус «Скрипковий концерт»:
Авангардний – мертвий звук
Іноді складається таке враження, що скрипалі-авангардисти грають як завгодно, аби тільки це не звучало красиво, аби не звучало по-романтичному. Скриплять, шиплять, брязкають, грають не тільки по струнах і не тільки смичком. Мелодія? Та ні, нащо? Необов’язково, навіть, виділяти окремі ноти. Це мусить бути просто спеціальна звукова матерія або специфічна звукова маса. Ми назвемо такий звук мертвим, тому що він прямо протилежний чіткому, зібраному романтичному вібрато. Послухайте та переконайтеся! В цьому щось є, щось сильне та гіпнотичне.
Dmitri Kourliandski «Prepositions» - Takao Hyakutome (violin)
Етно і звук
Етно-звук – він здається трошки недбалим, з поверхневою і шершавою атакою, з під’їздами і глісандо. Також, в народній музиці (і не лише в українській) дуже часто підіграється квінта. Вона слугує опорою, особливо ж, якщо скрипаль грає без супроводу. В народній манері виконання є своя чаруюча легкість, невимушеність та наївна простота.
Викрутаси гуцульського скрипаля Бабича Петра Івановича:
І, насамкінець, даруємо Вам ще трохи ірландського танцювального драйву з Джоном Шеаханом (John Sheahan):
До речі, 15 червня у Національній Філармонії відбудеться концерт скрипаля екстракласу – Олега Криси. Він зіграє три концерти для скрипки з оркестром – В. А. Моцарта, М. Бруха та Є. Станковича.
А яким звуком гратиме саме він? Якими порадує прийомами? Послухайте та напишіть нам у коментарях свої думки про це!
Написати коментар