«Музикант» цікавиться важливими фактами з історії міста та країни. Сьогодні звертаємо Вашу увагу на один із найбільших музичних магазинів у дореволюційному Києві.
Вулиця Хрещатик у другій половині ХІХ століття була (і до сьогодні залишається) однією з головних торгових вуличок міста – звісно, зі своєю історією. Багато хто ще пам’ятають магазин «Ноти»… Той самий – на Хрещатику-24, в якому майже до кінця 1997 року ще можна було придбати раритетні та сучасні нотні видання і… музичні інструменти.
А от про те, що до 1917 року по вулиці Хрещатик, 58 (нині – будинок №52) розташовувалися склад-магазин і фабрика музичних інструментів Генріха Іїндржишека знають лише місцеві краєзнавці. Цей будинок є й нині, а побудували його за проектом архітекторів Олександра Гросса та Володимира Ніколаєва в 1875-1878 роки.
У 1882 році, тобто 135 років тому, «Депо музичних інструментів» відкрив чех за походженням Їіндржіх Іїндржишек або Генріх Іїндржишек (1857-1924), який вже рік жив у Києві. Йому минуло 25. До речі, цього ж року відкрилося Купецьке зібрання (нині – Національна філармонія України).
Спочатку Генріх Іїндржишек продавав гармоніки та струни. Потім створив майстерню, де ремонтував та виготовляв музичні інструменти. Пізніше відкрив власний музичний магазин, в якому був і виставковий зал (тут можна було оглянути понад 200 інструментів), і спеціальні майстерні з ремонту та виготовлення інструментів, і друкарня, в якій друкувалися музична література та ноти.
У магазині були різні музичні інструменти для любителів і професіоналів: від звичайної сопілки до вишуканого рояля, в тому числі, струнні та духові інструменти, а також – аксесуари до них. Крім інструментів, був відділ нот і музичної літератури з дивовижним переліком видань.
У 1887 році, за словами дослідника Михайла Рибакова, «майстерню було розширено, в ній розпочалося виробництво гармонік, а потім – флют- і фісгармоній», яке тривало до 1895 року. Також Іїндржишек виготовляв скрипки, гітари, балалайки. Так, наприклад, ручні гармоніки з хроматичною гамою виготовлялися різних розмірів – від двох до трьох октав – і коштували від 8 до 30 рублів за штуку. У 1897 році Генріх Іїндржишек був нагороджений малою срібною медаллю на київській виставці.
Пізніше, з 1903 року, магазин почав продавати й грамофонні апарати та платівки, що було новинкою на той час. У 1909 році товарооборот так сильно збільшився, що підприємство потребувало нових приміщень. Іїндржишек перевів магазин у будинок №41, що знаходився на протилежному боці вулиці Хрещатик, а за старою адресою залишився тільки великий склад музичних інструментів.
Новий магазин знаходився в бельетажі будівлі та відрізнявся ще більшим розмахом. У головному залі продавалися струнні, духові інструменти та аксесуари, а в сусідніх приміщеннях були фортепіанний, нотний і грамофонний відділи. У тій же будівлі була квартира Генріха Іїндржишека, музичне видавництво, склад нот та майстерні. Також у цьому приміщенні, спільно з німцем Ернстом Гессе, Їіндржішек створив студію звукозапису «Інтернаціональ Екстра-Рекорд». Так, у київському відділенні цієї фірми робили тільки воскові матриці, а самі платівки – у Берліні. Ці платівки були діаметром 25 см та 28 см і коштували відповідно – 1 крб. та 50 коп.
У 1909 році тут було записано 11 “треків” у виконанні оперної співачки, племінниці братів Тобілевичів, Олени Петляш-Барілотті. Їй акомпанував відомий український композитор Микола Лисенко.
Оскільки попит на платівки неухильно зростав, а німецьке відділення часто не встигало й затягувало терміни виконання замовлень, компаньйони вирішили побудувати власну фабрику в Києві, щоб виготовляти диски, грамофони і видавати рекламний журнал.
У 1910 році відбулося урочисте закладання фундаменту нового підприємства, а вже наприкінці 1911 фабрика з назвою «Екстрафон» почала виготовляти грамплатівки (на етикетках були підписи – «Артистотипія» та «Екстрафон»). Так, за словами дослідника Михайла Рибакова, у листопаді 1912 року, наприклад, у продаж надійшла платівка з українськими піснями. Як вважає автор, це могли бути перші пісні українською мовою, “створені” на фабриці «Екстрафон» у діаметрі 25 см. На жаль, наприкінці 1917 року підприємство Іїндржишека припинило роботу, а сам він у червні 1919 року виїхав до Чехії.
Стежте за новинами «Музиканта», щоб не проґавити найцікавіше!
Написати коментар